Наразі стихійні лиха в більшості відбуваються в країнах, де існує обмежений ресурс для реагування на спричинені ними травми та труднощі.
Як наслідок, тим, хто вижив після стихійного лиха, доводиться покладатися виключно на свої власні ресурси виживання та спиратися на підтримку родини, людей в соціальних мережах, соціумі, щоб впоратися з втратами та спричиненим ними емоційним стресом.
На прикладі азійського цунамі 2004 року дане дослідження допомогло з’ясувати, як відреагували ті, хто вижив на Шрі-Ланці після масштабного стихійного лиха.
Респонденти описали низку власних стратегій, які допомогли їм у переживанні негайної та тривалої емоційної травми та спустошення, яких вони зазнали:
- Стійкість та віра.
Багато хто з учасників дослідження вважав, що стимул до подолання стресу має йти від них самих, та підкреслювали важливість самомотивації та позитивного світогляду.
- Розділення болю й горя.
Більшість жінок відзначили важливість спілкування та обговорення власних проблем та болю з кимось з близьких або з тим, хто заслуговує довіри.
- Зайнятість.
Учасники зауважили, що успішно впоратись зі стресом їм допомогла зайнятість. Відповідно, вони займалися роботою, відпочинком, а на ранніх стадіях – практичною допомогою іншим, щоб позбутися власних проблем.
- Ритуали.
Щоб впоратися з втратою та вшанувати пам’ять близьких, ті, хто вижив збирали фото, листи та сувеніри, вивішували фото померлих перед входом у власну оселю, зводили памятники, та брали участь у релігійних заходах.
При цьому, попит на послуги спеціалістів у сфері психологічного здоров’я був вкрай низьким, оскільки люди були більш зацікавлені у тому, щоб отримати допомогу від традиційних та аюрведичних цілителів, астрологів, оракулів та віщунів.
Дослідження показало важливість розширеної мережі підтримки, релігії та звичаїв, а також культурних традицій для полегшення психологічного стану потерпілих та підтримки їхнього емоційного благополуччя.
Тож, результати дослідження наочно демонструють, що психічне здоров’я постраждалих через стихійне лихо може бути покращене шляхом підтримки та відновлення тих природних ресурсів, за допомогою яких люди та спільноти традиційно реагують на страждання.
Ekanayake S, Prince M, Sumathipala A, Siribaddana S, Morgan C. “We lost all we had in a second”: coping with grief and loss after a natural disaster. World Psychiatry. 2013 Feb;12(1):69-75. doi: 10.1002/wps.20018. PMID: 23471804; PMCID: PMC3619160.